Історії лікування в Медичному центрі

Історії лікування в Медичному центрі

Складні випадки видужання
У центрі мав місце випадок звернення пацієнта П. зі скаргами на постійне запаморочення, головний біль, нудоту, блювоту, шум у вухах, «мушки» перед очима. В ході обстеження з’ясувалися анамнестичні дані, які свідчили про наявність важкої травми внаслідок дорожньо-транспортної пригоди більше 10 років тому. Зі слів пацієнта було діагностовано підвивих С4, який під наркозом був репонований, після призначеної консервативної терапії з носінням корсета призначено ЛФК. Протягом останніх років, після травми турбували головні болі, з приводу яких періодично проходила курси консервативного лікування амбулаторно і стаціонарно. Також зверталася до мануальних терапевтів, маніпуляції яких приносили тимчасове полегшення, але останні 5-6 років втратили свою ефективність. 3-4 роки тому перенесла чергову травму шийного відділу хребта, при зіткненні катаючись на картингах. Стан почав погіршуватися. Пацієнтка систематично зверталася до лікарів різних лікувально — профілактичних установ, різних профілів за місцем проживання, вони в свою чергу призначали різні фармакологічні препарати, переважно з групи нестероїдних протизапальних, вітамінних комплексів групи «В», судинні препарати, периферичні вазоділатаори, аж до транквілізаторів. Після епізодичних призначень іммобілізації шийного відділу коміром Шанца думки переважної більшості фахівців сходилися на необхідності лікувальної фізкультури.
У центрі кинезитерапии були вивчені виконувані вправи, і як з’ясувалося, саме вони і стали причиною різкого погіршення стану хворої. При обстеженні та проведенні міофасціальної діагностики встановлено наявність ригідності міжхребцевих зв’язок шийного відділу, м’язова недостатність і гіпотонія м’язів шийного відділу. У грудному ж відділі гіпертонус глибокого шару паравертебральних м’язів, більше виражений справа. Пальпаторно різкий больовий синдром нестабільність на рівні С4-С5.
Лікування почали з комплексу вправ спрямованих на роботу плечового пояса обох верхніх кінцівок. Сеанси закінчувалися адекватним масажем і термоконтрастними водними процедурами. Після першого заняття вираженність описаних вище скарг регресувала. Досягнення позитивного ефекту на першому ж занятті дозволило переконати пацієнта в доцільності застосування методу кінезітерапії для вирішення даної проблеми і подолати побоювання і сумніви в лікувальному ефекті правильних рухів, подолати страх перед тренажерами. Перші 4 заняття провели в щоденному режимі, заборонивши при цьому займатися самостійно в домашніх умовах. Пріоритетним було навчання пацієнта правильному диханню розслабленню скелетних м’язів, переважно шийного відділу і плечового пояса верхніх кінцівок. Після 5-го сеансу, переконавшись, що рухи, пропоновані центром кінезітерапії, пацієнт освоїла правильно рекомендували виконувати щодня самостійно, а заняття в Центрі проводити через день. Після другого заняття відзначили відсутність болювотного позиву, значний регрес запаморочення і головного болю.
У процесі лікування неодноразово проводилися систематичні лікарські огляди, які дозволили переконати пацієнта в доцільності застосування кінезітерапії, як провідного методу лікування.

Пацієнт Б. звернулася в центр після проведеного тотального цементного ендопротезування правого тазостегнового суглоба. В післяопераційному періоді проводилася реабілітація по стандартно прийнятій схемі в рамках стаціонару ортопедичного відділення, яка в свою чергу не може в повному обсязі забезпечити відновлення ні функцію, ні амплітуду рухів, не кажучи вже про опорность оперованої кінцівки, так як терміни проведених заходів обмежені тривалістю стаціонарного перебування до 10-12 днів. Призначені заходи обмеження функції у вигляді ортопедичних опорних рамок, милиць і заборона повного навантаження по осі не сприяють більш ранньому відновленню. Через 6 місяців після оперативного втручання пацієнтові дозволили повне навантаження на кінцівку і дозволили відмовитися від додаткової опори. Саме на цей період припало початок больових відчуттів в області тазостегнового суглоба. Інтенсивність больового синдрому наростала. Зверненням в центр кінезітерапії передували неодноразові курси амбулаторного лікування та мануальної терапії, які не вирішили проблему болю пацієнта. При огляді в центрі звернула на себе увагу допущена похибка при імплантації едопротеза тазостегнового суглоба у вигляді порушення кута ацетабулярного компонента і введення гвинта в порожнину малого таза.
Лікування в центрі почали з вправ спрямованих на опрацювання м’язів пояса нижньої кінцівки, і малого таза, далі додали вправи для залучення в роботу м’язів стегна, гомілки. Після третього заняття пацієнтка почала відзначати поліпшення стану у вигляді незначного регресу інтенсивності больового синдрому при ходьбі, але залишалися тривалі, тягнучого характеру болі в області тазостегнового суглоба з іррадіацією дистально по медіальній поверхні стегна, інтенсивність яких наростала під вечір і після тривалої ходьби (до 700- 800 м.). У процесі лікування були допущені похибки в періодичності відвідування центру. Цей негативний факт був перешкодою, яка не дозволила домогтися позитивного ефекту за один стандартний курс лікування. В рамках наступного курсу була проведена робота по самоорганізованість пацієнта, що дозволило добитися більш регулярного відвідування Центру, і у слідстві чого поліпшення стану пацієнта. Наступ позитивного ефекту пов’язуємо із застосуванням техніки постізометричної релаксації при виконанні вправ на силовому обладнанні, на тлі правильного дихання.

У Центрі впроваджена реабілітаційна програма після ендопротезування великих суглобів і програма підготовки до майбутньої операції із заміни суглобів. Яскравим прикладом, якої хотілося б винести на загальний розгляд випадок пацієнта А., який був підготовлений до ендопротезування лівого кульшового суглоба з приводу деформуючого артрозу тазостегнових суглобів зліва IV ст. з асептичним некрозом і кістозною перебудовою головки стегнової кістки, праворуч ІІІ ст. Протягом 2-х циклів у пацієнта регресували болі в області тазостегнових суглобів, а амплітуда лівого кульшового суглоба збільшилася від 600-00-100 до 950-0-150, у відведенні / приведення від 150-00-50 до 250-00-150 і в ротації від 100-00-50 до 150-00-150, що дозволяло пацієнтові повноцінно брати участь в повсякденному побуті. Інтраопераційно було відзначено відмінний стан кістки щодо її щільності і васкуляризації, що зазначено у відповідних операційних протоколах. Встановлено тотальна цементна система ендопротеза кульшового суглоба з керамічної парою тертя. В післяопераційному періоді без ускладнень.
До відновного лікування в центрі пацієнт приступив через 2 тижні після оперативного втручання, відразу після виписки з стаціонару з вправ на тренажерах. Реабілітаційна програма містила вправи спрямовані на роботу м’язів малого тазу і пояса нижніх кінцівок. До кінця першого тижня пацієнт відмовився від другої тростини, а ще через 1 тиждень і зовсім відмовився від додаткової опори. Скарги на болі в поперековому відділі ми трактуємо як компенсаторне повернення тазу в положення норми, після корекції довжини кінцівок в ході операції. Цей випадок є показовим і ще раз наголошує на необхідності адекватної підготовки пацієнтів до оперативних втручань з приводу заміни суглобів.


Читайте також

Біль в суглобах і спині усунути під силу мені!

Фундаментальною основою людського скелета є хребет. При патології хребта порушується нормальне функціонування різних органів і систем людини, що веде до

Хто лікує захворювання спини та суглобів без ліків?

Як не допустити фатальної помилки при виборі фахівця якому довірити своє лікування? При виникненні болю в хребті і суглобах ми

Міжхребцеві грижі. Лікування міжхребцевих гриж

Процес лікування міжхребцевих гриж в Інституті ортопедії та неврології (ІОН)