У своєму житті людина нерідко стикається з ситуаціями, в яких він відчуває страх. Схильність до виникнення страхів — типова особливість психогенних захворювань та інших форм патології в дитячому віці. У певні моменти страх може переходити в паніку. Виділено самостійні клінічні форми, при яких важкі приступи важкої тривоги (паніки) не обмежуються певною ситуацією або конкретними обставинами і тому непередбачувані. Ще наприкінці Х1Х століття «тривожні атаки» (anxiety attack) описав Зигмунд Фрейд. При них тривога виникала раптово, що не була спровокована якимись ідеями і супроводжувалася порушеннями дихання, серцевої діяльності та інших тілесних функцій. Фрейд описував такі стани в рамках «неврозу тривоги» або «неврозу занепокоєння». Термін «панічні атаки» в якості окремої клінічної одиниці існує в зарубіжній літературі з 1980 року. У лікарів-неврологів він більше фігурує під маскою вегетативно-судинного кризу. Панічні атаки зазвичай виникають у людей у ​​віці 20-40 років, проте зараз описуються у дітей у віці 10-15 років. В цілому їх поширеність в популяції досягає 3%, причому особи жіночої статі страждають в 2 рази частіше (Von Kroff G., 1985; Katon W., 1986). Причинними факторами виникнення панічних атак можуть бути як шокові і субшоковие психічні травми, що викликають гострий переляк, так і затяжні психотравмуючі ситуації (у дітей це тривала розлука з близькими, важка хвороба батьків та ін.). В етіології чимала роль належить також деяким факторам внутрішніх і зовнішніх умов. У числі внутрішніх чинників особливе значення мають тривожно-недовірливі риси характеру і прояви психічної незрілості у вигляді підвищеної вразливості і сугестивності. Певну роль відіграє, мабуть, і рецессивно-генетична передача: у батьків достовірно підвищений відсоток тривожно-депресcівних розладів. Основним сприяючим панічним атакам фактором зовнішніх умов є неправильне виховання типу потворствующей гиперпротекции з тривожними побоюваннями батьків з приводу здоров’я дитини. Величезне значення для клінічної реалізації панічних атак має порушення вегетативної регуляції при обумовленості конституціональними особливостями організму, а може бути і результатом натальних і постнатальних травм, нейроінфекцій, інтоксикацій.

Панічні атаки можуть бути:

• спонтанними;
• спровокованими.

Фактори, що провокують криз, можна умовно розділити на психогенні, фізіогенние та біологічні. Серед психогенних факторів слід виділити кульмінації конфліктів і гострі реакції на стрес. До фізіогенним відносяться надмірні фізичні навантаження, інсоляція (інші види перегріву), переохолодження, інтоксикації, метеотропні фактори. Біологічні чинники включають в себе менструації, початок статевого життя, вагітність, аборти, прийом контрацептивних засобів. Для клінічної картини захворювання характерна приступообразность станів паніки. Приступ, що триває від 10-15 хвилин до декількох годин, поряд з надцінними страхами, тривогою і сенсопатіямі включає більш-менш тривалий рухове занепокоєння і різні соматоневрологические розлади: серцебиття, пітливість, утруднене дихання, неприємні відчуття в області серця, тремтіння. Старші діти і підлітки під час нападу вкрай ипохондричность, «прислухаються» до тілесних відчуттів, часто скаржаться на зупинку серця, відчуття нестачі повітря, утруднене ковтання, висловлюють побоювання або впевненість у наявності важкого захворювання, неминучої смерті, вимагають негайно викликати лікаря. Тривожні побоювання хвороби або смерті можуть поширяться і на близьких. На висоті панічного нападу діти і підлітки цілком охоплені страхом важко піддаються разубеждению, не вірять у можливість одужання, ажитированной, відчувають тяжкі тілесні відчуття. При цьому мають місце різноманітні вегетативні розлади з переважанням симпатоадреналової симптоматики:

• озноб;
• тремтіння;
• прискорене серцебиття;
• підвищення артеріального тиску;
• сухість у роті;
• блідість, а потім гіперемія шкірних покривів з підвищеною пітливістю і задишкою.

Напад може завершитися підвищеним сечовиділенням. У підлітків (частіше у дівчаток) напади страху нерідко супроводжуються психосенсорні порушеннями (більше як порушення схеми тіла), а також явищами деперсоналізації і дереалізації. Без корекції та лікування панічні атаки переходять у більш стійкі сенестопатические ипохондрические стану. Залежно від тимчасового чинника панічні атаки можуть носити характер пароксизмів або кризів. У першому випадку — це порівняно короткочасні (до 10-15 хвилин) порушення з нездужанням, головним і лицьової болем, почуттям нудоти, болем і відчуттям «завмирання» в області серця, блідістю або гіперемією особи, нудотою, пітливістю, почастішанням або уповільненням серцевих скорочень , порушенням дихання, запамороченням, м’язовою слабкістю, «внутрішньої тремтінням», прискорені позиви до сечовипускання. Кризи відрізняються більш тривалим і глибоким розладом гомеостазу з обов’язковим включенням лимбико-ретикулярних структур. Вегетативно-вісцеральні порушення стають більш тривалими і можуть виступати в самих різних варіаціях з обов’язковим приєднанням емоційно-афективних розладів. При протіканні кризів з переважно вегетативно-вісцеральної симптоматикою можуть зустрічатися найрізноманітніші комбінації симптомів з боку серцево-судинної і дихальної систем, а також — шлунково-кишкового тракту. Особливо яскраво проявляються ці зміни у підлітків при нерідко зустрічаються так званих гіпервентиляційних кризах. Провідним ядром їх є тріада симптомів: посилене подих, тетанія і парестезії. Одночасно відзначається озноб, пітливість, хвилі жару або холоду і минуща общемозговая і вогнищева неврологічна симптоматика, дуже часто до неї приєднуються сенестопатии. Подібні варіанти кризів отримали назву конверсійних.

Велика кількість симптомів робить часом надзвичайно скрутній диференціальну діагностику панічних атак і деяких форм скроневої епілепсії, а також істеріоформних розладів.

При переважанні в кризах емоційно-афективних розладів останні частіше представлені фобическими пароксизмами. У цьому випадку провідним клінічним проявом стає страх. У дітей це страх темряви, самотності, відриву від матері, лікарні; у підлітків — страх відкритих просторів, висоти, великої кількості людей, катастрофи, падіння, можливості «збожеволіти», захворіти невиліковним захворюванням. У зв’язку з цим можуть робитися захисні форми поведінки: не виходять на вулицю, постійно миють руки, вимагають присутності поруч родичів. У подальшому страх перестає бути конкретним і проявляється загальною тривогою, напруженістю, невмотивованою агресією. На жаль, такі напади мають і більш віддалені наслідки, так як стають фоном для формування психопатологічних рис характеру, оскільки в динаміці мають тенденцію повністю не купироваться в межпріступномперіоді. Таким чином, критерії, необхідні для діагностики панічних атак, наступні:

• пароксизмальность;
• полісистемні вегетативні симптоми;
• емоційно-афективні розлади, вираженість яких може коливатися від «відчуття дискомфорту» до «паніки».

При наявності труднощів у разубежденія і невіри в одужання діти і підлітки в той же час відрізняються повишенноё навіюваністю щодо свого здоров’я і прагнуть бути ближче до медперсоналу, в присутності якого відчувають себе спокійніше. Після закінчення нападу з’являється часткове критичне ставлення до присутніх під час атаки думкам і побоюванням. Характерно, що свідомість чужості, хворобливості страхів і активне прагнення до їх подолання не тільки в період нападу, а й поза ним, відсутні на відміну від хворих з нав’язливими. Межкрізовий період при панічних атаках дуже різноманітний — від повної відсутності будь-яких порушень до виражених психовегетативних розладів. Описуються в літературі генералізована тривога, тривожне очікування нападу з формуванням на цьому тлі ізбегательная або обмежувального поведінки в крайньому своєму вираженні — депресії. Тривожний синдром у дітей до певної міри маскується порушеннями сну (труднощі засинання і неспокійний сон, що не дає відпочинку), м’язова напруга, тремтіння, постійне занепокоєння про своє майбутнє, метушливість. Може зустрічатися і переважно астенодепрессівнимі симптоматика з відповідними змінами поведінки і соціальними проблемами. Навіть неглибока депресія знижує соціальну активність дітей та підлітків: обмеження контактів з однолітками, зниження успішності і звичайних інтересів, відмова від захоплень, звуження кола інтересів на стан здоров’я та симптомах хвороби, які підлітки можуть іпохондрично розробляти і ще більше занурюватися у хворобу (тут можливі думки про смерть і самогубство). Нерідкі в межкрізовий період і істеричні розлади з типовими для них соматичними та поведінковими демонстраціями: больові синдроми, минущі функціональні неврологічні розлади (псевдопарез, астазии-абазии, мутизм, амавроз, Афоня, припадки). Дуже характерні в межкрізовий період і різноманітні вегетативні симптоми в різних соматичних сферах (у тому числі і терморегуляторного), а також в системах потовиділення, судинної регуляції, м’язової і вестибулярної. Лікування панічних атак у дітей та підлітків являє собою складну задачу і повинно бути патогенетичним. Цілком виправдано призначення комбінацій симпато і холінолітиків, ганглиоблокаторов, нейролептиків, транквілізатров, судинних, десенсибилизирующих і ноотропних засобів. При цьому допомогу хворим з панічними атаками в ряді випадків може носити ургентний характер. Треба відзначити, що купірування окремих панічних атак за допомогою типових бензодіазепінів не призводить до виліковування хворого, зате сприяє прогресуванню та хронізації хвороби. У попередженні повторного виникнення панічних атак, як переконливо показали численні дослідження з використанням подвійного сліпого плацебо-контролю, найбільш ефективними є дві групи препаратів: антидепресанти та атипові бензодіазепіни (клоназепам і альпрозалам). Не слід забувати і про психотерапії (особливо при купировании психовегетативних синдрому з переважанням астено-депресивною, іпохондричною, обсессивно-фобической або істеричної симптоматики), яка в сучасних умовах при інтегративному її застосуванні є вкрай необхідною і може бути дуже ефективною. У межпріступномперіоді з психотерапією перспективно комбінувати фізіотерапію (з урахуванням її індивідуальної переносимості, особливо при призначенні процедур на область голови та шиї). Тут же патогенетично обгрунтовано застосування судинорозширювальних препаратів, венотоников, вітамінів групи В, легких сечогінних засобів. Лікування повинне проводиться строго індивідуально з урахуванням етіології, клініки, віку хворого, а нерідко і чисто психологічних і соціальних факторів.